Сенс страждання

Він уважав наругу Христа за більше багатство, ніж скарби Єгипту, тому що споглядав на нагороду. (Євреїв 11:26) Ми обираємо страждання не просто тому, що нам так сказали, а тому, що Той, Хто нам каже, описує його як шлях до вічної радості. Він кличе нас до послуху страждань не для того, щоб продемонструвати силу нашої відданості обов’язку; не для того, щоб виявити силу нашої моральної рішучості; не для того, щоб довести висоту нашої витривалості до болю; а для того, щоб у дитячій вірі продемонструвати безмежну цінність Своїх всезадовільних обітниць – всеосяжну велич і красу Своєї власної слави у сповненні усіх цих обітниць. Мойсей "краще зволів терпіти з Божим народом, ніж тимчасово мати насолоду від гріха... тому що споглядав на нагороду." (Євреїв 11:25-26). Тому його послух прославляв нагороду – все, чим Бог є для нього у Христі, – а не рішучість страждати. У цьому суть християнського гедонізму. Прагнучи до радості через страждання, ми звеличуємо всезадовольняючу цінність Джерела нашої радості. Сам Бог сяє як світло в кінці тунелю нашого болю. Якщо ми не показуємо, що Він є метою і підґрунтям нашої радості у стражданні, то втрачається сам сенс нашого страждання. А сенс полягає в наступному: Бог – наша вигода. Він – наш здобуток. Бог Сам і є здобутком. У цьому сенс нашого страждання. Головна мета людини – прославляти Бога. І саме в стражданнях, як ніде, Бог найбільше прославляється в нас, коли ми найбільше задоволені в Ньому. Читати й слухати на сайті Книги365 → Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»